МІНІСТЕРСТВО
ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
ЛИСТ
від 01.04.2009 р. N 3591/0/14-09/021
| Депутату Фрунзенської районної ради у м. Харкові |
На додаток
до листа Мінпраці від 10.03.2009 N 2505/0/14-09/021
Шановна Тетяно Федорівно!
На додаток до листа
Мінпраці від 10.03.2009 N 2505/0/14-09/021 стосовно надання роз’яснення щодо
укладання трудового договору з іноземцями за законодавством держав – членів
Європейського Союзу (Республіка Польща, Чеська Республіка, Австрійська
Республіка, Італійська Республіка, Королівство Іспанія) Міністерство праці та
соціальної політики України надає додаткову інформацію з означених питань, що
надійшла від Міністерства закордонних справ (лист МЗС від 26.03.2009 N
71/ОКЗ/14-500-23973).
Додаток: Означена інформація
на 14 арк.
З повагою,
| Заступник | В. |
| Додаток |
Республіка Польща
I. Правова база з питання працевлаштування
іноземців в Республіці Польща:
• Закон “Про
внесення змін до Закону про стимулювання працевлаштування та суб’єктів на ринку
праці та інших законів” від 18 грудня 2008 року (Збірник Законів РП N
6, п. 33);
• Закон “Про
стимулювання працевлаштування та суб’єктів на ринку праці” від 20 квітня
2004 року (Збірник Законів РП N 69, п. 415 з подальшими змінами) – зокрема,
ст. 2 і 87 – 90;
• Закон “Про
іноземців” від 13 червня 2003 р. (Збірник Законів РП N 234 від 2006 р.,
п. 1694 з подальшими змінами) – зокрема, ст. 25 – 32;
• Розпорядження Міністра
праці та соціальної політики РП “Про визначення випадків, за яких дозвіл
на працю іноземця видається без врахування окремих умов видачі дозволів на
працю іноземців” від 1 лютого 2009 р. (Збірник Законів РП N 16, п. 85);
• Розпорядження
Міністра праці та соціальної політики РП “Про порядок видачі дозволів на
працю” від 1 лютого 2009 р. (Збірник Законів РП N 16, п. 84);
• Розпорядження
Міністра праці та соціальної політики РП “Про внесення змін до
Розпорядження в справі виконання іноземцями праці без необхідності отримання
дозволу на працю” від 2 лютого 2009 р. (Збірник Законів N 21, п. 114);
• Розпорядження
Міністра праці та соціальної політики РП “Про суми оплат, які вносяться у
зв’язку із подачею заяви на видачу дозволу на працю для іноземця” від 17
жовтня 2007 р. (Збірник Законів РП N 195, п. 1409);
• Воєводська внутрішня
нормативна база (положення) в справі видачі дозволів на працю для іноземців.
II. Базові критерії та принципи у питанні працевлаштування
іноземців:
1. Іноземець – це
особа, яка не має польського громадянства (ст. 2 п. 1 пп. 7 Закону РП
“Про стимулювання працевлаштування та суб’єктів на ринку праці”);
2. Дозвіл стосується
виконання праці іноземцем. Виконання праці – працевлаштування, виконання іншої
оплачуваної праці, або виконання функцій в правлінні юридичних осіб, які
внесені до реєстру підприємців (KRS) або є товариствами із залученим капіталом.
Форми виконання праці:
– працевлаштування/інша
укладена угода з польським суб’єктом;
– відрядження закордонним
працедавцем до Польщі іноземця з метою надання ним послуг;
– відрядження з іншою
метою ніж надання послуг на період понад 30 днів протягом року;
– виконання функцій в
правлінні суб’єкту господарювання на території Польщі.
3. Головною умовою працевлаштування
є те, що іноземець для виконання праці на території Польщі повинен мати дозвіл,
виданий воєводою відповідного регіону.
Водночас, певні
категорії іноземців звільнені від обов’язку оформлення дозволу на працю (cm.
87 п. 1 Закону РП про стимулювання працевлаштування та суб’єктів на ринку
праці), зокрема:
– громадяни країн –
членів ЄС, інших країн ЄЕП, Швейцарії та члени їх сім’ї;
– особи, які мають
дозволи на поселення на території Польщі;
– особи, які мають
дозволи довготермінового резидента ЄС на проживання на території Польщі;
– особи, які мають
статус довготермінового резидента ЄС в іншій країні ЄС, і оформляють дозвіл на
проживання на визначений час у зв’язку з, наприклад, наміром виконання
праці/господарської діяльності (cm. 53 п. 1 пп. 13 Закону РП про іноземців);
– біженці та особи, які користуються тимчасовою охороною або
мають дозвіл на т. зв. “толерантне проживання”;
– особи, звільнені від
обов’язку отримання дозволу на підставі окремих нормативних документів (насамперед,
Розпорядження Міністра праці та соціальної політики РП “Про внесення змін
до Розпорядження в справі виконання іноземцями праці без необхідності отримання
дозволу на працю” від 2 лютого 2009 р.);
– особи, які мають дозволи на працю та легально перебувають
на території РП;
– громадяни країн, які
не є членами ЄЕП (якщо така країна уклала угоду про вільний рух осіб з ЕС).
4. Для отримання
дозволу з клопотанням звертається працедавець – польський або іноземний (у
випадку відрядження), а не сам працівник.
5. Дозвіл видається
воєводою відповідного регіону.
6. Воєвода видає
дозвіл, якщо:
– величина заробітної
плати, обумовлена в трудовому контракті з іноземцем, не буде меншою від
заробітної плати працівника, який виконує таку ж працю на аналогічній посаді;
– отримає від старости
відповідного повіту (адміністративно-територіальна одиниця РП) інформацію
про відсутність можливості забезпечення кадрових потреб працедавця, враховуючи
реєстри безробітних і осіб, які шукають працю.
Вищезгадані умови не
застосовуються до іноземця, який:
– є членом сім’ї
працівника дипломатичного представництва, консульської установи, міжнародної
організації або її представництва, і який виконує працю на території РП на
підставі положень міжнародних угод чи договорів;
– виконує приватну
домашню працю у працівників дипломатичних представництв, консульських установ,
міжнародних організацій або їх представництвах;
– підпадає під
положення правових актів, виданих органами, визначених Угодою між ЕС та
Туреччиною, підписаною в Анкарі 12.09.63 р.
Умова отримання згоди
старости також не стосується наступних категорій іноземців:
1) іноземця, який
уповноважений представляти закордонного підприємця у його філії чи
представництві, що знаходиться на території Польщі;
2) громадянина держави,
що межує з Республікою Польща або держави, з якою Польща співпрацює в сфері
трудової міграцій в рамках партнерства між такою державою і Європейським
Союзом, і який виконує працю по догляду або домашню працю на користь фізичних
осіб в домашньому господарстві;
3) громадянина держави,
що межує з Республікою Польща або держави, з якою Польща співпрацює в сфері
трудової міграцій в рамках партнерства між такою державою і Європейським
Союзом, який до моменту подачі клопотання про отримання дозволу на працю виконував
у період не менше ніж 3 місяці працю для цього ж суб’єкта на підставі
підтвердження працедавця про намір працевлаштування, зареєстрованого у
повітовому управлінні праці за місцем проживання або знаходження суб’єкту, який
подає таке підтвердження, – за умови представлення зареєстрованого
підтвердження і довідки про працевлаштування або трудового контракту, а також
копій документів, підтверджуючих оплату соціальних внесків, якщо це вимагалося
у зв’язку з виконанням праці (положення актуальне до 31 грудня 2010 р.);
4) іноземця –
спортивного тренера або спортсмена, який виконує працю на користь спортивних
клубів і інших суб’єктів, статутна діяльність яких включає розвиток фізичної
культури і спорту;
5) лікаря і
лікаря-стоматолога, який проходить стажування або ординатуру, на підставі
положень про ординатуру лікарів і лікарів-стоматологів.
III. Процедура
отримання дозволу на працю в Польщі (основні принципи):
– дозвіл на працю
видається на підставі письмової заяви суб’єкта, який надає працю іноземцю, а
також інших документів, передбачених чинним законодавством РП з питань
працевлаштування;
– дозвіл видається на
визначений період, максимально на 3 роки з можливістю подальшого продовження і
максимально на 5 років – для іноземців, які виконують функції в правлінні
юридичної особи;
– дозвіл на працю може
бути продовжений на підставі письмової заяви суб’єкта, який надає працю
іноземцю, складений не пізніше ніж за 30 днів до дати закінчення дозволу.
Типи дозволів:
A – стосується
іноземця, який виконує працю на території Республіки Польща на основі трудового
контракту з суб’єктом, що знаходиться на території Польщі;
B – стосується
іноземця, який виконує функції в правлінні юридичної особи, зареєстрованої в
реєстрі підприємців, або товаристві із залученим капіталом, протягом періоду
більшого за 6 місяців впродовж наступних 12 місяців;
C – стосується
іноземця, який відряджений до філії або відділення закордонного суб’єкта, що
знаходиться на території Польщі, на період понад 30 днів в календарному році;
D – стосується
іноземця, який виконує працю у закордонного працедавця, що не має відділення чи
філії на території Польщі, і який відряджений до Польщі цим працедавцем з метою
надання послуг тимчасового характеру або іншого спеціального (експортні
послуги);
E – стосується
іноземця, який відряджений до Польщі закордонним працедавцем на період більший
ніж 3 місяці впродовж наступних 6 місяців з іншою метою, ніж вказано в пунктах
B – D.
IV. Величина оплат за видачу дозволу на працю:
• Заява про отримання
дозволу на працю на термін до 3 місяців – 50 пол. зл. (близько 15 дол. США);
• Заява про отримання
дозволу на працю на термін більше 3 місяців – 100 пол. зл. (близько 30 дол.
США);
• Заява про отримання
дозволу на працю для працівника, відрядженого до Польщі з метою надання
експортних послуг – 200 пол. зл. (близько 60 дол. США);
• Заява на продовження
терміну дії дозволу на працю – 50 % від вищеподаних сум відповідно.
V. Найбільш суттєві категорії осіб, які звільняються від
необхідності оформлення дозволу на працю (на підставі Розпорядження
Міністра праці та соціальної політики РП “Про внесення змін до
Розпорядження в справі виконання іноземцями праці без необхідності отримання
дозволу на працю” від 2 лютого 2009 р.):
– викладачі іноземних мов або особи, які проводять заняття
іноземною мовою, і виконують роботу в рамках міжнародних угод і домовленостей,
стороною яких є Республіка Польща;
– іноземці, які
виконують працю в початкових школах, школах або інших установах, визначених
положеннями законодавства в сфері освіти, або у волонтерських центрах праці;
– іноземці, які
виконують працю в закладах підготовки вчителів, визначених положеннями чинного
законодавства РП про систему освіти;
– іноземці, які
викладають не більше 30 днів протягом календарного року (читають лекції або
проводять презентації) в сфері, яка має виняткову наукову або мистецьку
цінність;
– студенти денної
(стаціонарної) форми навчання, що проводиться в РП у період з липня по
вересень;
– студенти, які
виконують роботу в рамках професійних стажувань, на проходження яких їх
направляють організації, що є членами міжнародних об’єднань студентів;
– студенти, в рамках
співробітництва державних служб зайнятості та їх закордонних партнерів;
– випускники польських
післядипломних шкіл або вищих навчальних закладів, або докторантських навчань
при польських навчальних закладах;
– іноземці, які
працюють як наукові співробітники в установах, визначених положеннями про
дослідницькі одиниці та центри розвитку;
– громадяни країн, що
межують з Республікою Польща, або країн, з якими Польща співпрацює в сфері
трудової міграції, – які виконують працю у період, що не перевищує 6 місяців
протягом 12 місяців на підставі підтвердження суб’єкта (працедавця) про намір
працевлаштування, зареєстрованого у повітовому управлінні праці за місцем
проживання або знаходження суб’єкта, що складає таке підтвердження;
– громадяни країн, що
межують з Республікою Польща, або країн, з якими Польща співпрацює в сфері
трудової міграції, – які перебувають на території Польщі на підставі дозволу на
тимчасове проживання (виданого у зв’язку із виконанням праці) – якщо
такі особи виконують в рамках даного дозволу іншу працю (ніж та, що була
підставою для видачі дозволу) на підставі підтвердження суб’єкта
(працедавця) про намір надання їм іншої праці ніж та, що була причиною видачі
дозволу, зареєстрованого у повітовому управлінні праці за місцем проживання або
знаходження суб’єкта, що складає таке підтвердження.
Водночас, відсутність
необхідності отримання дозволу не означає відсутність необхідності наявності
візи з правом до праці. Іноземець, який подає до консульської установи РП
візову анкету, додає письмове підтвердження працедавця про намір його
працевлаштування.
Чеська Республіка
За
Законом ЧР “Про трудову зайнятість” N 435/2004, іноземець є фізичною
особою, яка не належить до громадянства країн – членів ЄС/ЄЕП та Швейцарії.
Іноземцем є також особа без громадянства. Таким чином, громадяни країн – членів
ЄС/ЄЕП та Швейцарії мають вільний доступ на ринок праці ЧР.
Водночас, члени сімей
громадян країн – членів ЄС/ЄЕП та Швейцарії, резиденти ЧР або особи, яким
надано притулок, у сфері працевлаштування мають правовий статус, тотожний
статусу громадянина ЧР/ЄС.
Дозвіл на
працевлаштування не вимагається від громадян “третіх країн” –
резидентів іншої держави – члена ЄС, які перебувають на території ЧР на
підставі довгострокової реєстрації з метою працевлаштування, якщо з дня
реєстрації минуло понад 12 місяців.
Окремим категоріям
іноземців оформлюється дозвіл без урахування ситуації на ринку праці: 1)
іноземцям, які працевлаштовуються на визначений строк з метою підвищення
кваліфікації за фахом на термін до року; 2) педагогічним та академічним
співробітникам ВНЗ; 3) вченим-дослідникам НДІ тощо.
В інших випадках
роботодавець та іноземець окремо подають клопотання про оформлення дозволу на
працевлаштування.
Обов’язки іноземця:
1. вказати особисті
дані (прізвище, ім’я, громадянство, ідентифікаційний номер ЧР /дату
народження/, місце проживання);
2. адресу постійного
місця проживання;
3. номер паспорта та
назву органу його видачі;
4. дані роботодавця;
5. вид роботи, місце та
період її виконання (інші дані, необхідні для виконання окремих видів робіт).
До клопотання додається
фотокопія паспорта, висновок роботодавця, нотаріально засвідчений документ про
професійну кваліфікацію, довідка про стан здоров’я. Адміністративний збір
складає близько 20 євро (500 крон чеських).
Дозвіл на
працевлаштування іноземець отримує особисто у відповідному (регіональному)
підрозділі Центру зайнятості на території Чехії (або за посередництва агентства
з працевлаштування), а візовий документ – на підставі цього дозволу (або
підтвердження щодо участі в управлінні/капіталі юрособи ЧР /ЄС/, а також
підтвердження про наявність житла /договір найму житла/ витяг з кадастру нерухомості/,
довідки про відсутність судимості в Україні та ЧР, медичної довідки та діючого
на території ЧР договору медичного страхування) у консульських установах ЧР.
Головним компетентним
органом ЧР з оформлення дозволу на працевлаштування є регіональний підрозділ
Центру зайнятості. Дозвіл на працевлаштування оформлюється за умови, якщо
вакантне робоче місце зареєстровано у регіональному відділені та підтверджено
відсутність кандидатів серед безробітних громадян Чехії з урахуванням
необхідної кваліфікації. Міністерство праці та соціальних справ ЧР надало
доступ всім бажаючим до електронної бази даних мережі державних Центрів
зайнятості щодо вакансій в ЧР (веб-сторінка ведеться чеською, англійською та
українською мовами).
Після прибуття до Чехії
на місце роботи працедавець зобов’язаний працевлаштувати іноземця. У разі
несплати роботодавцем внесків соціального та медичного страхування іноземець не
матимете права на пенсію за відпрацьований за кордоном період часу, а також
буде змушений оплачувати надані медичні послуги. Також протягом трьох днів
після приїзду трудовому мігранту необхідно зареєструватися у відділенні поліції
ЧР у справах іноземців та прикордонно-міграційного контролю.
Віза з метою
працевлаштування має декілька суттєвих обмежень: працевлаштування в рамках
трудового договору дозволено на адміністративній території району, де видано
дозвіл. Тобто, дозвіл на працевлаштування є дійсним для виконання робіт у конкретного
роботодавця, з урахуванням виду та місця трудової діяльності. Такий дозвіл
оформлюється на термін до року, а візовий документ з правом трудової діяльності
– до двох років. Якщо іноземець відряджається роботодавцем для виконання робіт
за межами місця працевлаштування на строк понад 30 календарних днів, необхідно
оформити наступний дозвіл. Відрядження до 30-ти календарних днів передбачає
письмове інформування з боку роботодавця відповідного підрозділу Центру
зайнятості за місцем виконання робіт.
Дозвіл на
працевлаштування містить відомості щодо особистих даних іноземця, місце
виконання та вид роботи, дані роботодавця, термін дії дозволу, інші дані,
необхідні для виконання окремих видів роботи. Дозвіл є необхідним для участі
іноземця у будь-яких видах трудових відносин (сумісництво, укладення договору
на виконання робіт, про трудову діяльність тощо).
Отже трудовий договір
оформлюється на підставі дозволу на працевлаштування та відповідно до візового
документа з метою працевлаштування відповідно до вищезгаданих критеріїв.
Якщо іноземець вирішить
звільнитися або змінити місце роботи (вид роботи), за законом він зобов’язаний
переоформити дозвіл на працевлаштування або залишити територію ЧР.
Розрізняються угода про трудову діяльність та угода про виконання робіт, що
укладається у разі, якщо передбачуваний обсяг робіт (замовлення) у одного
роботодавця не перевищуватиме 100 годин протягом календарного року.
Іноземний роботодавець
(не резидент ЧР) не зобов’язаний оформлювати дозвіл на працевлаштування іноземців.
Працедавець-резидент ЧР, до якого відряджаються робітники іноземного
роботодавця (наприклад, з метою реалізації договору), оформлює дозвіл на
працевлаштування та перебування іноземців на території ЧР.
Дія візи з метою
працевлаштування (терміном дії – до двох років) не припиняється зі звільненням.
У випадку втрати місця роботи іноземець має 60 днів для пошуку нового (у
попередній редакції, якщо трудові відносини завершуються, за законом
припиняється дія дозволу на перебування з метою працевлаштування). На цей
період повинен бути оформлений договір медичного страхування.
Довідково: У відповідь на випадки невиконання страховиками України
своїх зобов’язань, служба міграційно-прикордонного контролю подекуди відмовляє
нашим співвітчизникам, які мають медичні поліси страхових організацій України,
у переоформленні візових документів. Підстава для відмови – відсутність діючого
на території ЧР договору медичного страхування (адміністративне
правопорушення).
Нелегальне перебування
на території Чеської Республіки є кримінальним злочином. У разі ухвалення судом
чи поліцією рішення щодо видворення іноземця з країни, він зобов’язаний
самостійно залишити територію Чехії у визначений термін. Наслідком невиконання
рішення суду чи поліції про адміністративне видворення є грошовий штраф або
позбавлення волі до 6 місяців з подальшим застосуванням примусових заходів, а
саме примусової депортації.
З ц. р. діє режим
працевлаштування за “зеленою картою”, що поширюється на громадян
12-ти держав:
Республіки Корея,
Японії (підприємства згаданих країн є одними з найбільших роботодавців в
галузях машинобудівного комплексу ЧР);
України (громадяни якої
становлять три п’ятих іноземців з “третіх країн” з дозволом на
працевлаштування в Чехії);
США, Канади, Австралії,
Нової Зеландії (висококваліфіковані спеціалісти та управлінський персонал);
Хорватії, Боснії і
Герцеговини, Македонії, Сербії (крім Косова), Чорногорії (пріоритетний
євроінтеграційний напрям).
“Зелена
карта” поділяється за 3-ма типами:
A – кваліфіковані
працівники з вищою освітою (керівні посади). Діє 3 роки з можливістю
продовження на підставі відповідної трудової угоди;
B – працівники з
мінімальною професійною освітою, термін дії – 2 роки з можливістю продовження;
C – інші працівники,
термін дії – 2 роки, продовження не передбачено.
Заява на видачу
“зеленої карти” подається до закордонної установи ЧР або підрозділу
МВС ЧР із зазначенням місця проживання на території Чехії. Подання на території
ЧР спрощує процедуру працевлаштування, зокрема, для іноземців – випускників
чеських ВНЗ. Результат розгляду повідомлятиметься протягом 30-ти днів,
оформлення “зеленої карти” – до 14-ти днів.
“Зелена
карта” оформлюється на вакантні, щонайменше упродовж 30-ти днів, робочі
місця, інформація про які міститься у загальнодержавному Центральному реєстрі,
де зазначаються дані роботодавця, місце, вид робіт, вимоги до кваліфікації,
розмір платні; додатково: термін виконання робіт, умови проживання,
транспортування. Роботодавець не має обов’язку одержувати дозвіл на
працевлаштування іноземця за “зеленою картою”.
Змінами передбачено
заборону на укладення трудових договорів між агентством-посередником та
набувачем “зеленої карти”. В Чехії офіційно зареєстровано понад 2500
структур з працевлаштування іноземців. За оцінкою Мінпраці, підзвітними з них є
приблизно 250. У цьому зв’язку МВС ЧР отримало додаткові повноваження: нині
його згода є необхідною при видачі Мінпраці ліцензії на діяльність у сфері
працевлаштування (механізм реалізації положень Закону на практиці є складними,
паралельно з офіційною системою діє посередницька система працевлаштування).
За інформацією Уряду
ЧР, в Чехії спостерігається явище, відоме як “парадокс
працевлаштування”: рівень безробіття зростає в секторах економіки з
найбільшою кількістю вільних робочих місць, які не заповнюються громадянами
даної країни через їх недостатню мобільність або кваліфікацію.
Республіка Австрія
Основними
правовими актами, які регулюють правові відносини у сфері працевлаштування
іноземців в Республіці Австрія, є Федеральний закон про трудову діяльність
іноземців 1975 року із змінами та доповненнями 2007 року та Федеральний закон
про адаптацію законодавства про трудові угоди 2007 року.
Основним принципом, що
закладений в основу австрійського законодавства з питань працевлаштування
іноземців, є так званий “контингентний принцип”, коли уряд кожної
федеральної землі Республіки Австрія встановлює квоту на кількість робочих
місць, які можуть бути зайняті іноземцями та, відповідно до цього, надає
дозволи на працевлаштування.
Крім того, діє значна кількість
підзаконних нормативних актів Федерального міністерства з питань економіки та
праці Республіки Австрія, які регулюють питання тимчасового сезонного
працевлаштування іноземців в сферах зимового та літнього туризму та в сфері
сільського та лісового господарства.
Італійська Республіка
Питання
імміграції, правового статусу іноземців та їх працевлаштування в Італії
регламентується перш за все Законом N 286 “Про регулювання імміграції та
норми легального статусу іноземців” від 1998 р. (далі у такті – закон N
286/1998) та Законом N 189 “Про зміни у законодавстві в галузі імміграції
та надання притулку” від 2002 р. (далі у такті – закон N 189/2002).
Положення цих
документів, зокрема, стаття 3 Закону N 286, передбачають забезпечення іноземним
працівникам та членам їх родин, які легально перебувають на території Італії,
рівні з італійськими громадянами права та обов’язки в соціальній сфері.
Відповідно, контракти на працевлаштування в обов’язковому порядку мають містити
низку положень, які зобов’язують роботодавця дбати про страхування життя та здоров’я
найманого іноземного працівника, забезпечувати відповідні умови праці у
відповідності до європейських стандартів.
Згідно зі ст. 21 закону
N 286/1998 та змінами, внесеними до неї законом N 189/2002, в’їзд на територію
країни з метою працевлаштування, в т. ч. й у випадках самостійної роботи не
підпорядкованого характеру, здійснюється в рамках квот, визначених постановами
Ради Міністрів з регулювання потоків працівників з країн – не членів ЄС та
нових членів ЄС до Італії.
У цій же статті
визначається й процедура включення іноземців, які виявили бажання працювати в
Італії, до спеціальних списків, що складаються італійськими дипломатичними та
консульськими установами у країнах, що уклали з Італією угоди про регулювання
міграційних потоків (угоди про працевлаштування) та угоди про реадмісію.
З 21 основного
різновиду віз, що видаються італійськими компетентними органами, лише два типи
дають право в’їзду до цієї країни з метою працевлаштування.
Віза
“залежного” або найманого робітника дозволяє в’їзд на короткий термін
(до 90 днів), на більш тривалий фіксований строк (до 365 днів) або
довгострокове перебування з відкритим строком (умовно позначається “99
днів”) для іноземних громадян, що мають наміри працювати у сфері
оплачуваної зайнятості, включаючи артистичну діяльність, домашні послуги,
сезонну чи випадкову роботу (готельний бізнес, сільгоспроботи тощо).
Консульська установа
видає такий тип візи лише у випадку, якщо до звернення заявника додається
дозвіл на роботу по найму в Італії, виданий роботодавцю Єдиним імміграційним
віконцем.
Адміністративну
процедуру отримання дозволу на працевлаштування та відповідної категорії візи
на в’їзд до Італії іноземного працівника ініціює роботодавець (італієць або
іноземець, що перебуває в країні на законних підставах).
При цьому роботодавець
повинен:
– подати спеціальну
заяву щодо надання дозволу на роботу іноземному працівникові (за спеціальним
зразком) до Єдиного імміграційного віконця, компетенція якого поширюється на
територію, де здійснюватиметься робоча діяльність, або де роботодавець має своє
місцеперебування, або де підприємство, яке подає заяву, має юридичну адресу.
Єдиним імміграційним
віконцем здійснюється перевірка умов роботи, які має забезпечити роботодавець
іноземцю (у відповідності до визначених стандартів), та надається дозвіл на
роботу у межах квот, передбачених постановами Ради Міністрів Італії з
регулювання потоків працівників з країн – не членів ЄС та нових членів ЄС до
Італії на поточний рік.
Робочі умови не можуть
бути гіршими за ті, що визначені національними колективними договорами для
даного виду діяльності, а робочий час не може бути меншим за 20 годин на
тиждень.
Заява про дозвіл на
роботу повинна містити:
– повну інформацію про
власника або юридичного представника підприємства, його назву та місце
розташування (якщо йдеться про роботу на дому, повну інформацію про
роботодавця);
– повну інформацію про
іноземного робітника;
– зобов’язання щодо
забезпечення оплати праці та страхування іноземного робітника у відповідності
до чинного національного законодавства та національних колективних договорів
про працю відповідної категорії, або такої, що може бути застосована у даному
випадку;
– зобов’язання з боку
роботодавця щодо гарантування працівникові придатного житла та зобов’язання
щодо витрат на його повернення до країни походження (у разі відсутності коштів
у останнього);
– зобов’язання щодо
повідомлення про будь-які зміни у трудових відносинах.
Дозвіл на
працевлаштування іноземця, який походить з країни – не члена ЄС, буде виданий
лише у тому випадку, якщо центри зайнятості, що працюють у даному районі,
повідомлять Єдине імміграційне віконце, що на відповідний запит (пропозицію
роботодавця щодо заповнення вакантного робочого місця) не було представлено
жодної заявки італійським працівником або працівником з однієї з країн – членів
ЄС.
Єдине імміграційне
віконце повинне видати роботодавцю дозвіл на роботу (або повідомити про причини
відмови) протягом 20 днів з моменту отримання запиту.
Дозвіл на роботу
надсилається роботодавцем безпосередньо працівникові або на прохання
роботодавця передається Єдиним віконцем до консульської установи в країні
походження працівника включно із присвоєним йому (на підставі відповідних
зобов’язань роботодавця щодо сплати необхідних соціальних виплат) податковим
номером (ідентифікаційним кодом).
У видачі дозволу може
бути відмовлено, якщо буде виявлено причетність роботодавця до злочинів,
пов’язаних з нелегальною міграцією.
Робітник повинен
з’явитися, маючи при собі дозвіл, надісланий йому роботодавцем, або після
одержання відповідного повідомлення, до дипломатичного представництва Італії у
країні перебування з метою одержання в’їзної візи для праці за наймом.
Для надання домашніх
послуг іноземний громадянин має подати також медичний сертифікат, який
підтверджує відсутність інфекційних захворювань, виданий компетентними органами
країни походження іноземного працівника або консульським медпрацівником
(Циркуляр Міністерства праці N 145/95).
Дозвіл на працю за
наймом повинен бути використаний у період, що не перевищує шість місяців із
дати його видачі.
Дипломатичне
представництво Італії має видати в’їзну візу протягом 30 днів від дня подачі
заяви.
Процедура отримання
дозволу на сезонні роботи є подібною до процедури отримання дозволу на
працевлаштування за наймом. Дозволи видаються Єдиним імміграційним віконцем з
урахуванням квот, передбачених для сезонних іноземних працівників. При цьому
роботодавець може запросити надання дозволу на кількарічне сезонне
працевлаштування робітника та відповідне поновлення йому дозволу на проживання.
Працівник, який уже отримував дозвіл на сезонне працевлаштування в Італії та у
визначений термін залишив територію цієї країни, має право на першочергове
отримання дозволу на сезонне працевлаштування на наступний рік у того ж роботодавця,
а також певні переваги при отриманні дозволу на роботу за наймом.
Після прибуття до
Італії іноземний робітник повинен звернутися до відповідного Єдиного
імміграційного віконця протягом восьми робочих днів з моменту перетину кордону
Італії з метою підписання договору про перебування, маючи при собі документацію
щодо придатності житла та паспорт із візою. Єдине віконце видає дозвіл на
проживання, який є єдиним документом, що забезпечує законне перебування
іноземця на території Італії. Причини і тривалість перебування, вказані в
дозволі на проживання, мають відповідати отриманій візі.
Близько 70 відсотків
контрактів, укладених між громадянами України та італійськими роботодавцями, є
контрактами для домашніх працівників, що укладаються на основі Колективного
національного робочого контракту. Зазначений документ, який було укладено організаціями
роботодавців та робітників, регулює відносини при виконанні домашньої (хатньої)
роботи на всій території Італії.
Відповідно до статті 4
згаданого контракту у момент прийому на роботу робітник повинен вручити
роботодавцю документи, передбачені законодавством, та пред’явити документи
соціального страхування, медичну картку, інші медичні сертифікати, дійсний
документ, що засвідчує особу, а також можливі дипломи про освіту та професійні
атестати.
У разі, якщо робітник
працює одночасно у декількох роботодавців, вищевказані документи зберігаються в
одного роботодавця з видачею відповідної розписки про їх отримання. Робітник
з-поза меж Євросоюзу може бути прийнятий на роботу, якщо має дозвіл на
проживання з правом на працю.
Згідно із статтею 6
цього ж документа між сторонами повинен бути укладений робочий контракт (лист
про прийом на роботу), у якому вказують, окрім можливих специфічних
застережень, такі пункти:
– дата початку роботи;
– категорія робітника і
стаж роботи у цій категорії;
– тривалість випробувального
терміну;
– наявність або
відсутність проживання разом із сім’єю роботодавця повного або часткового;
– кількість робочих
годин і їх розподіл;
– наявність робочого
спецодягу, виданого роботодавцем;
– півдня вихідного, що
надається для тижневого відпочинку на додаток до неділі або до іншого дня;
– погоджена оплата
праці;
– можливість тимчасових
переїздів, пов’язаних з відпочинком або іншими сімейними обставинами
роботодавця;
– узгоджений період
річної відпустки;
– зазначення
відповідного місця, де працівник має право зберігати свої речі.
Роботодавець та
працівник підписують Індивідуальний робочий контракт та обмінюються його
примірниками.
Законодавство
Італії щодо працевлаштування іноземців:
1. Закон Італії N 286
“Про регулювання імміграції та норми легального статусу іноземців”
від 1998 р.;
2. Закон Італії
“Про зміни у законодавстві у галузі імміграції та надання притулку”
від 2002 р.
Королівство Іспанія
Основним
нормативним актом з питання регулювання засад правового статусу іноземців в
Іспанії є Органічний Закон Іспанії N 4/2000 “Про права і свободи іноземців
в Іспанії та їх соціальну інтеграцію” від 11.01.2000 із змінами, внесеними
Законами N 8/2000 від 22.12.2000 та N 11/2003 від 20.11.2003.
Відповідно до статей 3
та 10 зазначеного Закону іноземці користуються основними правами та свободами,
закріпленими Конституцією Іспанії, серед яких: право на свободу пересування,
участь у політичному житті країни, участь в громадських об’єднаннях, свобода
зборів та маніфестацій, право на освіту, трудову діяльність, соціальний захист,
участь у профспілках та страйках, медичне обслуговування, допомогу у питаннях
забезпечення житлом, на включення до загальної системи соціального страхування
та соціальні послуги тощо.
Працевлаштування
іноземців в Іспанії здійснюється через державні центри зайнятості, які
підпорядковуються Міністерству праці та імміграції Іспанії. Іноземний
громадянин, який має намір працювати на території Іспанії, має обов’язково
отримати дозвіл на проживання та працевлаштування в Іспанії (permiso de
residencia y trabajo).
З метою оформлення
згаданого дозволу іноземному громадянину необхідно здійснити наступне.
1. Згідно з Законом
Іспанії N 3/2004 від 2004 року роботодавець повинен надіслати запит до
Міністерства праці та імміграції Іспанії через територіальній відділ в
провінції, де іноземний громадянин буде працювати.
2. Отримавши позитивну
відповідь-дозвіл від Міністерства праці та імміграції Іспанії, роботодавець
повинен передати цей документ іноземцю або його офіційному представникові
(зокрема, документ має 16-значний цифровий код).
3. Іноземний громадянин
особисто або його офіційний представник протягом трьох місяців повинен надати
зазначений дозвіл для розгляду в консульство Іспанії у країні постійного
проживання для подальшого оформлення робочої візи (тип Д).
4. Разом із згаданим
документом надаються:
– довідка про
несудимість (перекладена на іспанську мову і завірена консульством Іспанії у
країні постійного проживання іноземного громадянина);
– медична довідка про
те, що іноземцю не забороняється працювати за своєю фаховою професією;
– нотаріально завірена
копія закордонного паспорта;
– заява-анкета на
отримання робочої візи типу Д.
Термін розгляду
документів компетентними органами Іспанії, як правило, займає 4 – 6 місяців.
Після прибуття до
Іспанії та отримання дозволу на проживання та працевлаштування в Іспанії
іноземець надає документи до Офісу по роботі з іноземцями Головного управління
поліції:
1. Заповнену анкету
(встановленого зразка).
2. Паспорт і його
ксерокопію.
3. Три фотокартки
відповідного розміру.
4. Документи про освіту
або професійну підготовку.
5. Довідку про
несудимість та медична довідку (легалізовані та перекладені на іспанську мову).
У випадку, якщо у
іноземця відсутня віза типу Д, до Офісу роботи з іноземцями роботодавцем
подаються наступні документи:
1. Ідентифікаційний
податковий номер.
2. Довідка про
реєстрацію підприємства в системі соціального страхування.
3. Довідка місцевого
відділу соціального страхування про відсутність заборгованості.
4. Копії платіжних
документів про сплату до системи соціального страхування за останні 3 місяці.
5. Документи, що
показують платоспроможність роботодавця (угоди, наявність банківських гарантій,
тощо)
6. Декларація про сплату
податку на прибуток.
7. Декларація про
сплату податку на нерухомість.
8. Ксерокопія
особистого документа особи, що підписує контракт з робітником.
9. Контракт на роботу
на один рік (40 год./тиждень).
Відповідно до положень
Законів Іспанії 8/2000 та 14/2003 дозвіл на роботу дає можливість
трудящому-іммігранту проживати в Іспанії протягом періоду його дії.
Після отримання
вищезазначеного дозволу роботодавець має право укласти трудовий договір з
іноземцем. В трудовому договорі мають бути обов’язково зазначені положення щодо
умов праці, суми сплати заробітної плати, кількість робочих годин протягом
робочого тижня та відповідальність роботодавця у сфері соціального страхування.
____________
| © Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», 1991 – 2010 |
