У листі від 31.01.2018 р. №369/6/99-99-13-02-03-15/ІПК податківці нагадали, що відрядження – це у трудовому праві поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства для виконання службового доручення поза місцем роботи.
Ми від себе нагадаємо, що гарантії відрядженим працівникам встановлені ст. 121 КЗпП. Серед них є і оплата проїзду до місця призначення (відрядження) і назад. Зверніть увагу: КЗпП не говорить, звідки має початися відрядження. Не говорить про це і ПКУ. Але податківці впевнені, що стартувати відряджений працівник має саме з місця роботи. Туди ж він має й повернутися. Тільки ці витрати на проїзд будуть неоподаткованими.
Насправді, законом встановлені інші вимоги щодо неоподаткованих витрат під час відрядження.
Статтею 165 ПКУ встановлено виключний перелік доходів, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку зокрема, кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт і розраховані згідно із п. 170.9 ПКУ.
Відповідно до пп. 170.9.1 ПКУ не є доходом платника податку – фізособи, яка перебуває у трудових відносинах із своїм роботодавцем або є членом керівних органів підприємств, установ, організацій, сума відшкодованих йому у встановленому законодавством порядку витрат на відрядження в межах фактичних витрат, зокрема на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті).
Зазначені в абз. 2 пп. 170.9.1 ПКУ витрати не є об’єктом оподаткування цим податком лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона, якщо його обов’язковість передбачена правилами перевезення на відповідному виді транспорту, та розрахункових документів про їх придбання за всіма видами транспорту, у тому числі чартерних рейсів.
При цьому будь-які витрати на відрядження не включаються до оподатковуваного доходу платника податку за наявності документів, що підтверджують зв’язок такого відрядження з господарською діяльністю роботодавця/сторони, що відряджає.
Але податківці, після наведення цих норм, доходять до такого висновку, що виконання наведених вище норм недостатньо. Так, у загальному випадку документально підтверджені витрати на проїзд під час відрядження, оплачені або відшкодовані роботодавцем, не є оподаткованим доходом працівника.
Водночас у разі, якщо працівник відбув у відрядження не з основного місця роботи, а з місця відпочинку, що підтверджується транспортним квитком, який придбаний юрособою (роботодавцем) за власний рахунок, то вартість цього квитка включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу працівника як додаткове благо та оподатковується ПДФО на загальних підставах.
І ці підстави нам відомі:
- вартість такого доходу збільшиться з метою оподаткування ПДФО на “натуральний” коефіцієнт за п. 164.5 ПКУ (наразі 1,21951);
- а ще з такого доходу треба буде утримати військовий збір 1,5%.
Але ось щодо додаткового блага як виду доходу, ми не згодні. Якщо такі витрати буде оформлено та проведено як витрати на відрядження, то, в разі виникнення оподаткованого доходу, вартість такого проїзду отримає статус надміру витрачених коштів. Отже, відображатиметься в формі №1ДФ не як додаткове благо (з кодом ознаки доходу “126”), а з ознакою доходу “118”.
Джерело: news.dtkt.ua
